Медичні відходи (МВ) є чинниками прямого і опосередкованого ризику забруднення навколишнього середовища, виникнення інфекційних та неінфекційних захворювань серед населення, тому Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відносить МВ до групи небезпечних і рекомендує створення спеціальних служб для їхньої переробки.

До медичних відходів відносять:

використані перев'язувальні матеріали, одноразові шприци і системи, рукавички, халати, рентгенівські плівки, інфіковані відходи харчоблоків, заражену кров, шматки шкіри, видалені органи, прострочені, фальсифіковані і конфісковані лікарські препарати тощо, що утворюються у лікарнях, поліклініках, диспансерах, хоспісах, медичних НДІ і навчальних закладах, ветлікарнях, аптеках, оздоровчих і санітарно-профілактичних установах, судово-медичних і інших лабораторіях, на станціях швидкої допомоги і переливання крові і т. ін.

Інфікований матеріал, що накопичується на території лікарень, непридатні реактиви, високотоксичні, радіоактивні і харчові відходи збираються спільно. Тому реальна загроза зберігається на всіх етапах поводження з МВ.

Відомо, що однією з причин виникнення внутрішньолікарняних інфекцій є звичайний інгаляційний вплив. Тому, коли на відкритому місці горить смітник з медичним сміттям, яке містить патогенну мікрофлору, збудники небезпечних інфекцій потоками повітря миттєво поширюються на десятки кілометрів навколо. Ситуацію не рятує і захоронення МВ в землю.

Небезпечні мікроорганізми вимиваються ґрунтовими водами, а коли біоорганика відходів загниває – попадають на поверхню з газами, що виділяються.

МВ входять до складу відходів лікувально-профілактичних установ (ЛПУ). За різними даними велика частина відходів ЛПУ (від 60 до 85%) не становить небезпеки і вони цілком можуть бути віднесені до твердих побутових выдходів (ТПВ). У той же час решта відходів (15% і більше) являє серйозну загрозу як для медичного персоналу, так і для навколишнього середовища. МВ не можуть бути віднесені до побутових, тому що їх інфікованість в 1000 разів перевищує інфікованість ТПВ, крім того, вони можуть містити значну кількість токсичних сполук (наприклад, цітостатики, антибіотики та ін.), а також радіоактивні речовини.

Залежно від профілю лікувальної установи відходи ЛПУ мають різний склад і поділяються на п'ять класів:

• безпечні;

• небезпечні;

• надзвичайно небезпечні;

• відходи, що за складом близькі до промислових;

• радіоактивні відходи.

До відходів, які утворюються на території ЛПУ, в залежності від їх класу повинні пред’являтись різні вимоги щодо збору, тимчасового збереження і транспортування.

Змішування відходів різних класів неприпустиме. При складанні плану збору і видалення відходів повинні виконуватися заходи, зазначені у нормативно-законодавчих документах.

Ліквідаційні методи технологій переробки і захоронення відходів ЛПУ припускають використання того або іншого методу знезаражування відходів з наступним захороненням знезаражених відходів на полігонах для ТПВ або їх спалювання з наступним захороненням залишків спалювання. Окремі фракції відходів ЛПУ при наявності відповідних умов можуть підлягати утилізації (для повторного використання як вторинна сировина). До них відносять люмінесцентні лампи, термометри; фіксажний розчин, проявник рентгенівської плівки;полімерні одноразові вироби; металеві вироби; харчові відходи; папір, картон.

Світовий досвід показує, що вторинна переробка МВ неможлива у принципі. Ризики для людського життя занадто високі і ніякі доходи їх не покривають. Сьогодні у всіх цивілізованих країнах небезпечні медичні відходи тільки знищують.

Міжнародним конгресом з управління відходами “WasteTech-2001” розглядалися такі технології знищення МВ: спалювання (озолення), стерилізація в автоклаві (парова стерилізація), хімічна дезінфекція, піроліз, лазерна обробка, мікрохвильова дезінфекція, плазмова технологія й ін.

В Україні проблема збору і знешкодження МВ не вирішена. Відсутні спеціалізовані служби видалення МВ, а Державні санітарні правила і норми “Правила збору, збереження і видалення відходів лікувально-профілактичних установ” знаходяться у стадії затвердження, тому за видалення лікарняного сміття відповідає той, хто його утворює, тобто лікарняний персонал. Згідно з розробленими санітарними правилами, МВ необхідно збирати і сортувати на п'ять класів, небезпечні й особливо небезпечні попередньо дезінфікувати і знищувати у спеціальних установках термічним способом. На сьогодні для знешкодження МВ рекомендовано використовувати автономні інсінераторні установки типу “ИН-50”, тому що вони сприяють значному скороченню об‘єму відходів (90 - 95 % вихідного обсягу) та 100 %-му знезаражуванню від патогенних мікроорганізмів і токсичних органічних сполук.

Але слід враховувати те, що внаслідок використання термічного методу при порушенні температурного режиму та неповному спалюванні можливо надходження у повітря летких токсичних речовин, які можуть впливати на здоров'я людей і навколишнє середовище. Тому для зниження ризику для здоров'я людей при спалюванні МВ важливо оцінювати умови праці на інсінераторному комплексі і промисловому устаткуванні на їх відповідність установленим гігієнічним регламентам і нормам.

Вторинні відходи, які утворюються після завершення процесу спалювання (попіл), складають 10 % від загальної маси відходів, які видаляються, і можуть являти реальну загрозу для навколишнього середовища і здоров'я людей. Питання про склад попелу і подальше його використання повинні вирішуватися з урахуванням складових МВ.

Таким чином, ймовірне використання термічного методу при видаленні МВ з погляду безпеки навколишнього середовища можна розглядати за умови індивідуального підходу з урахуванням виду МВ; класу небезпеки; дотримання правил гігієни на етапах збору, збереження, транспортування, подачі на видалення МВ; проведення необхідних санітарно-гігієнічних досліджень з оцінки небезпеки продуктів спалювання, здійснення контролю викидів в атмосферне повітря на відповідність гігієнічним нормам і експертизі вторинного відходу попелу на наявність токсичних компонентів.

Дуже ймовірно, що медичні відходи, які утворюються в результаті використання населенням виробів медичного призначення, не проходять дезінфекції та потрапляють на смітники разом з харчовими відходами і можуть стати вогнищем інфекції. Тому проблема епідеміологічно безпечного поводження з відходами ЛПУ, які щорічно утворюються в Україні в кількості більш 1 млн. т, вимагає серйозного наукового аналізу і сучасних технологічних рішень.