Протягом останнього десятиріччя тривало накопичення відходів як у промисловому, так і в побутовому секторах. Розрив між накопиченням відходів і заходами, спрямованими на запобігання їх утворенню, розширення утилізації, знешкодження та видалення, загрожує не тільки поглибленням екологічної кризи, а й загостренням соціально-економічної ситуації в цілому. Звідси випливає нагальна необхідність подальшого вдосконалення та розвитку з урахуванням вітчизняного та світового досвіду всієї правової і економічної системи, що регулює поводження з відходами.

Згідно з європейською практикою проблема відходів має розглядатися як один з визначальних факторів екологічної безпеки. Тому в плані вибору пріоритетів при розв'язанні цієї проблеми слід виходити з оцінки відходів як ресурсного джерела, так і екологічно небезпечного чинника.

Як було зазначено раніше, нормативно-правові акти ЄС, що регулюють управління відходами – це документи, що визначають стратегії, політику в зазначеній сфері. До таких документів належать також відповідні резолюції ЄС. Останні, не маючи прямого зобов'язуючого характеру, набувають першочергового значення для розвитку законодавства про відходи. У них виділені загальні принципи та головні цілі управління відходами, на які посилаються всі законодавчі акти цього напряму. До основних стратегічних актів ЄС у сфері поводження з відходами належать:

Ø     Стратегія ЄС щодо управління відходами від 18.09.89;

Ø     Резолюція Ради ЄС від 07.05.90 та резолюція Європарламенту від 19.02.94 про управління відходами;

Ø     Рапорт Європейської Комісії для Парламенту і Ради ЄС про політику управління відходами від 08.10.95;

Ø     Резолюція Ради ЄС від 24.02.97 про стратегію управління відходами.

Крім того, проблематика відходів внесена в так звані програми дій, що стосуються довкілля. Перша Програма дій (1973–1976) вказувала на обов'язковість прийняття Європейською спільнотою необхідних дій у сфері утилізації відходів як важливої проблеми, що спричиняє порушення умов вільної конкуренції.

Друга (1977–1981) і третя (1982–1986) Програми дій розширили проблеми, пов'язані з відходами та боротьбою зі шкідливими наслідками їх накопичення і збереженням природних ресурсів при одночасному управлінні ними. У цих програмах політика управління відходами брала до уваги три аспекти:

Ø     запобігання утворенню відходів;

Ø     переробку та повторне використання відходів;

Ø     безпечну утилізацію відходів, що не підлягають переробці.

Зазначений підхід був реалізований і в четвертій Програмі дій (1987–1992), у якій особлива увага приділялась впровадженню "чистих технологій" та "чистих продуктів". У Програмі вказано на необхідність реалізації комплексних заходів у сфері поводження з відходами. П'ята Програма дій пропагувала виважене управління природними ресурсами та відповідні заходи щодо обмеження кількості утворюваних відходів. На сьогодні обов'язковою до виконання є шоста Програма дій "Наше майбутнє, наш вибір", що закладає далекосяжні цілі, яких треба досягнути у сфері управління відходами, а саме: обмеження кількості відходів, що потрапляють на складування на 20 % до 2000 р., та на 50 % до 2050 р., пропагування переробки і технологій повторного використання відходів, інвестування в цільові науково-технічні розробки, запровадження безвідходного виробництва тощо.

Ключовими елементами стратегії управління відходами є запобігання їх утворенню або мінімізація обсягів відходів, далі йде їх повторне використання, натомість їх утилізація чи знешкодження трактуються як остаточний варіант, який належить застосувати тільки тоді, коли будь-яка інша дія, спрямована на відходи, є неможливою. Таким чином, використання та впровадження методів запобігання утворенню відходів є першочерговим принципом європейської стратегії у сфері поводження з відходами.

На підставі такої чітко окресленої політики створено систему управління відходами у країнах-членах ЄС на національному, регіональному та місцевому рівнях. Відповідні законодавчі акти дали також підставу для організації розвиненої інфраструктури, що створило можливість безпечного збирання, сортування, транспортування, переробки, пошуку матеріалів та знешкодження утворюваних відходів.

Узагальнення досвіду управління відходами в розвинених країнах та досвіду використання відходів в Україні дозволяє стверджувати, що використання відходів як вторинних ресурсів є довгостроковою стратегією економічного розвитку держави, яка спрямовується на розширення ресурсного потенціалу відходів і одночасно на підвищення інтегральної еколого-економічної ефективності їх утилізації.

Як елемент державної політики в конкретних умовах економічного розвитку України використання відходів як вторинних ресурсів має орієнтуватися на такі напрями, в яких воно буде забезпечувати прискорення соціально-економічного розвитку. Тобто цей процес не повинен перетворюватися в самоціль, відірвану від конкретної ресурсно-економічної ситуації, екологічних чи інших суспільних пріоритетів. Ідеться про врахування ринкових критеріїв ефективності інвестицій і насамперед – про швидкість окупності вкладеного капіталу.

Відповідно до Концепції Державної цільової програми перероблення та утилізації відходів як вторинної сировини на період до 2015 р., представленої 17 січня 2005 р. на громадське обговорення, головним завданням є визначення стратегії, пріоритетних напрямів і заходів щодо використання відходів як вторинних ресурсів в Україні з урахуванням комплексу еколого-економічних і соціальних факторів та створення системи збирання, утилізації та перероблення відходів на державному і регіональному рівнях. При цьому передбачається:

Ø     врегулювання діяльності, пов'язаної зі збиранням, заготівлею, транспортуванням та використанням відходів як вторинної сировини та стале забезпечення ними переробних підприємств;

Ø     реалізація конкретних пілотних проектів;

Ø     створення інфраструктури поводження з відходами як вторинною сировиною;

Ø     розширення можливостей задоволення матеріально-сировинних та енергетичних потреб України за рахунок відходів як вторинної сировини;

Ø     зменшення ресурсної залежності країни за рахунок вторинних ресурсів та зниження витрат первинної сировини в загальному обсязі ресурсоспоживання;

Ø     створення організаційних, нормативно-правових та інформаційних передумов, а також розроблення економічних механізмів та фінансового забезпечення реалізації заходів, спрямованих на ефективне розв'язання зазначених проблем;

Ø     адаптація чинного законодавства України у сфері поводження з відходами до відповідного законодавства ЄС з урахуванням особливостей співпраці з сусідніми країнами;

Ø     створення умов для широкого застосування системи екологічного менеджменту та аудиту;

Ø     використання сучасного міжнародного науково-технічного й організаційного потенціалу у розв'язанні проблеми відходів в Україні;

Ø     зниження негативного впливу на довкілля.

Завданням Програми в загальному плані є розроблення та впровадження заходів щодо вдосконалення системи управління та створення сектору економіки поводження з відходами в Україні за умов максимального залучення відходів як вторинної сировини в господарський оборот і мінімізації екологічного ризику.

Заходи Програми повинні стати невід'ємною складовою соціально-економічних програм розвитку України та її регіонів.

Розв'язання дуже актуальної для нашої країни проблеми відходів передбачає концентрацію і спрямування фінансових, матеріально-тех­нічних, інтелектуальних та інших ресурсів на пріоритетні завдання і заходи з ресурсозбереження та зменшення негативного впливу відходів на довкілля та здоров'я людей.

Масштабність проблеми виключає загальне глобальне чи фронтальне її розв'язання. Узагальнення досвіду управління поводження з відходами в розвинених країнах та досвіду використання відходів в Україні дозволяє визначити розширення їх використання як пріоритет першого порядку. Але це лише загальна орієнтація і стратегія. У практичному плані, враховуючи еколого-економічну ефективність утилізації відходів, обмежені фінансово-економічні можливості держави та промислових підприємств, важливого значення набуває розроблення пріоритетів другого і третього порядку. При цьому передбачається формування ефективних напрямів структур з перероблення відходів чи їх видалення, розробка оптимальної науково-технічної політики та відповідних економіко-організаційних заходів у сфері поводження з відходами, реалізація цільових пілотних проектів.

На першому етапі необхідно створити сприятливі умови виробникам, споживачам та інвесторам для стимулювання і підвищення ефективності їх участі у вирішенні поставленої задачі, підготувати нормативно-правову та технологічну базу, а також реалізувати ряд важливих проектів як прикладів сучасного підходу та реальних кроків до розв'язання проблеми. Складником заходів мають стати аналітично-оцінні роботи, що визначають державні і регіональні пріоритети, дослідження кон'юнктури ринку щодо сировини та потреб у продукції, яка може бути виготовлена з відходів. У результаті першого етапу має бути розроблений план дій щодо розв'язання проблеми відходів. У міру здійснення комплексу науково-технічних і маркетингових досліджень, організаційних та виробничих заходів передбачається щорічний перегляд зазначеного комплексу, його уточнення та доповнення.

На першому етапі здійснюється також ресурсна оцінка відходів і аналіз чинної законодавчої бази з визначенням шляхів, напрямів та впровадженням конкретних заходів із вдосконалення регулювання поводження з ними.

Виходячи з реальних економічних можливостей, визначається пріоритетність напрямів першого етапу:

Ø     розширення використання відходів на діючих підприємствах відповідно до існуючих технологій. При цьому увагу слід акцентувати на заходах організаційного характеру, що не потребують значних витрат, але здатні забезпечити розширення обсягів використання відходів шляхом організаційних перетворень, зміни структури виробництва та споживання ресурсів, удосконалення господарських зв'язків;

Ø     налагодження системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини, розвиток відповідної інфраструктури;

Ø     виявлення перспективних наукових досліджень та науково-технічних розробок технологій щодо використання відходів, обґрунтування доцільності та техніко-економічної ефективності їх впровадження і відповідна інноваційна підтримка.

У галузі утилізації відходів, як і в рамках проблеми ресурсозбереження в цілому, особливої уваги вимагатиме нормативно-правова й організаційна підтримки рішень, що мають одночасно екологічний і економічний ефект.

Орієнтовний термін виконання першого етапу 2005–2009 рр.

На другому етапі необхідно забезпечити:

Ø     зростання обсягів використання відходів як вторинної сировини, зменшення обсягів утворення відходів та негативного впливу відходів на довкілля, подальший розвиток і вдосконалення системи управління поводження з відходами;

Ø     тиражування найбільш ефективних проектів щодо використання відходів та ресурсозберігаючих технологій;

Ø     подальший розвиток і завершення формування системи збирання, заготівлі та утилізації відходів як вторинної сировини.

Орієнтовний термін виконання другого етапу 2010–2015 рр.

На третьому етапі передбачається широке впровадження маловідходних технологій, перехід до замкнених циклів ресурсоспоживання, а також вироблення нової промислової ідеології, тобто вже на стадії проектування виробництва продукції передбачаються заходи щодо забезпечення утилізації або видалення відходів, які будуть утворені в процесі виробництва та використання виробленої продукції.

Орієнтовний термін виконання третього етапу 2016–2025 рр.

Дієва і працездатна інфраструктура у сфері утилізації і видалення відходів, як свідчить світовий досвід, є ключем як до економічного росту, так і до благополуччя населення. При розміщенні нових підприємств, створенні нових робочих місць важливо наперед забезпечити їх відповідність усім світовим стандартам у галузі поводження з відходами і запобігання забрудненню ними навколишнього природного середовища. Цим значною мірою буде визначатись їх конкурентоспроможність і, в кінцевому підсумку, життєздатність у ринкових умовах та в європейському економічному просторі.