За роки незалежності в Україні створено практично нове природоохоронне законодавство, яке, зокрема, включає Земельний (1992) та Водний (1995) кодекси України, Кодекс України про надра (1994), Закони України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991), "Про природно-заповідний фонд" та "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (1994), "Про поводження з радіоактивними відходами" та "Про екологічну експертизу" (1995), "Про відходи" (1998), "Про затвердження Державної програми поводження з токсичними відходами" (1999), "Про приєднання до Базельської конвенції про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням" (1999), "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" та "Про об'єкти підвищеної небезпеки" (2000) та багато інших.

Державна екологічна політика України, особливо у сфері поводження з відходами, регулюється також рядом постанов Кабінету Міністрів, серед яких насамперед слід відзначити такі, як "Державна програма використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 р." (№ 668 від 28.06.97) та "Державна програма поводження з радіоактивними відходами" (№ 480 від 29.04.96), а також постанови "Порядок здійснення державного обліку та паспортизації відходів" (№ 2034 від 01.11.99), "Про переробку відходів брухту та свинцю" (№ 1972 від 26.10.99), "Про комплексну державну експертизу" (№ 1308 від 27.08.98) тощо.

На загальнодержавному нормативному рівні поводження з відходами на сьогодні регламентується державними стандартами України: ДСТУ 2195-99 "Охорона природи. Поводження з відходами, технічний паспорт відходу", ДСТУ 3910-99 "Класифікація відходів. Порядок найменування відходів за генетичним принципом і віднесення їх до класифікаційних категорій", ДСТУ 3911-99 "Охорона природи. Поводження з відходами. Виявлення відходів і подання інформаційних даних про відходи". Розробка і вдосконалення подібних нормативів завжди були і залишаються дуже актуальними. Тому робота в даному напрямі є найважливішим завданням відповідних природоохоронних установ і організацій. Права громадян на екологічно безпечне життя закріплені в Конституції України, згідно з якою забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, охорона довкілля від забруднення, зокрема, відходами виробництва і споживання, подолання наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є прямим конституційним обов'язком держави.

Контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства і чинних нормативних документів здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто Міністерством охорони природного середовища, Держкомземом, Держводгоспом та ін.

Основним завданням цих установ і відомств є:

Ø     підвищення ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;

Ø     постійне вдосконалення законодавчо-нормативної бази;

Ø     поширення сучасних методів і технологій ведення моніторингу довкілля;

Ø     поліпшення методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності, а також контроль, зокрема, за:

Ø     використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;

Ø     використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища;

Ø     охороною атмосферного повітря;

Ø     поводженням з небезпечними речовинами, у тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами;

Ø     дотриманням вимог природоохоронного законодавства та норм екологічної безпеки при переміщенні через державний кордон транспортних засобів та вантажів.

На сьогодні можна вважати, що національне екологічне і природоохоронне законодавство України практично пройшло шлях становлення, проте ще не стало повністю дієздатною системою нормативно-правового забезпечення екологізації національного шляху розвитку. Проблема дієздатності зазначеної системи, забезпечення її ефективними механізмами виконання вимог чинного законодавства потребує першочергового вирішення.

Гостро стоять також проблеми постійного вдосконалення чинного законодавства відповідно до сучасних вимог реформування економіки та реальних умов діяльності суб'єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу "забруднювач платить", а також гармонізації національного екологічного законодавства з європейським.