Розвиток економіки, надійність структури інвестицій у соціально-економічну сферу будь-якої розвиненої країни Європи і світу, їх ефективність значною мірою залежать від політики, спрямованої на раціональне використання, захист та відтворення навколишнього природного середовища. Протягом багатьох років держави-члени Європейського Союзу (ЄС) у межах своєї компетенції впроваджували концепцію сталого розвитку для всіх сфер життя, включаючи захист усіх без винятку компонентів біосфери. Сталий розвиток держав-членів ЄС включає серед інших і такі принципи, як свобода доступу до інформації стосовно навколишнього природного середовища, запобігання шкоді довкіллю, оцінка антропогенного впливу на нього, захист клімату, біологічної різноманітності природи, управління навколишнім середовищем тощо.

На форми правової охорони довкілля ЄС та інших країн, у тому числі України, безперечно вплинули "Рапорт У. Танта "Людина та її середовище" (1969), "Рапорт Комісії Брундтлянд", Декларація, проголошена в Ріо-де-Жанейро на "Зустрічі Землі" (1992), іншими словами, "Хартія Землі" і "Порядок денний на 21 століття" (або Глобальна програма дій) і, врешті, Декларація з проблем сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002).

Ідея сталого розвитку, викладена в документах ООН, реалізується рядом міжнародних правових угод, що стосуються охорони навколишнього природного середовища. Держави, підписуючи і ратифікуючи ці угоди, зобов'язалися переносити їх умови у площину внутрішнього законодавства, яке можна змінювати і постійно вдосконалювати.

Система законодавства ЄС щодо охорони довкілля становить специфічний приклад законодавчих рішень міжнародного характеру, вони обов'язкова для всіх країн-членів ЄС і дає змогу гармонізувати внутрішнє законодавство кожного з цих членів із загальноєвропейським.

Обговорюючи правову систему охорони природного середовища ЄС, треба неодмінно ознайомитися з терміном asquis communautaire (фр.), який означає правовий доробок Європейської спільноти. У цей доробок вкладені первинне законодавство, міжнародне законодавство у формі визначених правових актів, судові органи, міжнародні угоди та угоди, пов'язані з діяльністю країн-членів ЄС. Кожна держава-член цього союзу, а також держави, які вступають до нього, повинні визнати asquis communautaire і в обов'язковому порядку ввести його до внутрішнього законодавства. Водночас цей термін означає не тільки власне законодавчі акти, а й також (а можливо, передусім) їх розуміння, правове застосування, відповідальність тощо.

Правові документи ЄС можна поділити на документи обов'язкового характеру, застосування і дотримання яких є обов'язковим, вони мають значення "твердого законодавства" (англ. hard law), та документи необов'язкового характеру, що визначаються як "м'яке законодавство" (англ. soft law).

До документів, які мають обов'язковий характер, належать первинні і вторинні законодавчі акти. Первинні законодавчі акти – це:

Ø     засновницькі трактати;

Ø     трактати, що вносять зміни в засновницькі трактати;

Ø     трактати про прийняття нових членів (трактати про приєднання).

Друга група документів – це вторинні законодавчі акти (акти, які постійно можна змінювати (доопрацьовувати)). Серед них обов'язкові акти: директиви, розпорядження, рішення та документи, які не мають обов'язкового характеру: програми, експертизи, рекомендації, Зелена Книга, Біла Книга, ухвали, рапорти.

Директива є правовим актом, який розробляється для держав-членів ЄС, зобов'язує їх доступними для себе засобами та механізмами реалізувати мету, окреслену в ній. Директиви не виконуються безпосередньо! Тільки національні законодавчі акти, прийняті на підставі директив, є основою прав та обов'язків для фізичних та юридичних осіб.

Розпорядження є правовим актом загального характеру, яке у внутрішньому законодавстві відповідає законам. Розпорядження застосовується безпосередньо в державах-членах ЄС. Розпорядження визначає права та обов'язки фізичних і юридичних осіб.

Рішення є правовим актом індивідуального характеру, яке скероване до конкретно визначених адресатів, якими можуть бути держава, кілька країн-членів ЄС або фізичні чи юридичні особи.

Значну роль в охороні та відтворенні навколишнього природного середовища відіграють програми, які є актами необов'язкового характеру. Ці документи мають політично-стратегічне значення. Програма – це список дій, які виконують відповідні компетентні органи країн-членів ЄС у визначеній сфері за певний час. На сьогодні у сфері охорони природного середовища Європейська спільнота впровадила шість Програм дій.

У процесі прийняття вторинних законодавчих актів в ЄС мають місце чотири процедури: консультативна процедура, процедура співпраці, процедура прийняття спільного рішення, а також процедура згоди. Спільним елементом для цих процедур є те, що Рада або Парламент з Радою ЄС можуть затвердити законодавчий акт лише на підставі пропозиції відповідної Комісії.

Реалізація політики сталого розвитку країн-членів ЄС можлива за умови встановлення "твердого законодавства" у формі директив, розпоряджень, а також внутрішніх законодавчих актів.

У правовій системі ЄС прийнято та досить успішно впроваджено близько 300 законодавчих актів (директиви, розпорядження, пропозиції тощо), які регламентують діяльність у сфері охорони довкілля. Відповідно до сфери застосування їх можна поділити на такі категорії: загальні законодавчі акти, захист водних ресурсів та атмосферного повітря від забруднення, захист навколишнього природного середовища від негативного впливу відходів, заходи щодо запобігання вичерпуванню озонового шару, хімічні речовини, промислові ризики та біотехнологія, охорона природи, боротьба з шумовими викидами тощо.

Порівнюючи структуру і конкретні завдання основних складових правової системи охорони природного середовища ЄС і України, слід відзначити, що ієрархія природоохоронних нормативно-правових відносин у нашій країні на сьогодні досить відрізняється від загальноєвропейських підходів. Відповідно до Конституції України правові і нормативні акти України у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів мають таку ієрархію: Конституція України; закони, кодекси та міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; нормативні документи міністерств і відомств (накази, положення, доручення, розпорядження, інструкції тощо); нормативні документи місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, вага яких визначена Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (1997) та Указом Президента України "Про концепцію державної регіональної політики" від 25.05.01.

Необхідно відзначити, що в Україні, як і в ЄС, у сфері охорони навколишнього природного середовища, зокрема при поводженні з відходами й управлінні ними, значну роль відіграють цільові програми, відповідні концепції тощо, які визначають загальну стратегію держави в цих сферах.